"Розвиток мовлення дитини 3-го року життя"

На третьому році життя мовлення дитини починає набувати зв'язного характеру. Одиницею мовлення поступово стає не слово, а речення. Ускладнюється та урізноманітнюється структура мовлення, вона збагачується за формою, характером висловлювань, кількісним складом. Швидкими темпами зростає словниковий запас: на початок третього року дитина використовує понад 200 слів (їх кількість в окремих дітей може бути удвічіутричі більшою). Малюк поки що неточно використовує правила, створює спочатку свої власні правила мовлення і лише поступово освоює зразки мовлення дорослого з їх правилами граматики. Дитина задає свої перші запитання: "Що це?", "Де?"

Коли їй виповнюється два з половиною роки, запитання урізноманітнюються, ускладнюються, з'являються нові: "Чому?", "Як?". Зростає інтенсивність звернень з ними малюка до рідних та близьких дорослих. Для мовлення дитини третього року життя характерна загальна пом'якшеність: багато звуків ще відсутні, малюк замінює їх більш легкими для вимовляння.

Так, шиплячі звуки (ш, ж, ч, щ) подекуди замінюються м'якими свистячими: "сапка" (шапка), "зюк" (жук), "цяйник" (чайник). Тверді свистячі легко замінюються м'якими ("сянчата"); приголоснийр відсутній або замінюється звуками лі, й: "йиба" (риба), "двелі" (двері). У віці двох з половиною років усвідомлення малюком свого невміння правильно вимовити слово завдає великого болю, викликає плач. Дитина вказаного віку уважна до особливостей мовлення, тонкощів вимови слів, граматичної будови мовлення.

Сприяння розвитку дитини в 1-му півріччі третього року життя

Усім'ї та ДНЗ дорослі створюють сприятливе середовище для розвитку мовлення дитини третього року життя - її вправляння у правильній звуковимові, збагаченні активного та пасивного словника, граматичній будові речень, стимуляції комунікативної активності.

Батьки та педагоги розвивають у малюка здатність до узагальнень, вправляють в умінні перераховувати знайомі предмети та природні об'єкти, які входять до складу "посуду", "одягу", "меблів", "транспорту", "тварин", "рослин" тощо. Дорослі усвідомлюють: вважається нормою, якщо в процесі розвитку мовлення дитина час від часу зазнає труднощів у його становленні.

 Важливо аналізувати та контролювати процес становлення мовлення малюка, щоб своєчасно встановити, наскільки він потребує допомоги і якої саме. Рідні та близькі дитині дорослі мають бути впевнені у відсутності різного роду фізичних труднощів (втраті або погіршенні в неї слуху, незарощенні верхньої губи або піднебіння тощо); мати уявлення про особливості її емоційних реакцій на різноманітні життєві ситуації; знати, чи достатній у неї досвід мовленнєвого спілкування з ними та іншими людьми (дорослими та дітьми); чи не надміру одноманітним та негативно забарвленим є зміст їхніх звернень до дитини ("Не можна", "Тихіше", "Замовкни" тощо); чи не надто часто значущі для дитини дорослі вдаються до критики, докорів, висміювання її мовленнєвих недоліків; чи не зловживають вони грою у "дитяче мовлення", переходячи на сюсюкання з нею.

 Більшість хлопчиків охоче пітримають розмову з дорослим у ході ознайомлення з назвами, способами застосування інструментів, приладів, апаратури тощо (доцільність цього пояснюється високою технізацією сучасного життя, яка вимагає коментарів дорослого щодо правил безпечного користування домашньою технікою). Пошукову й дослідницьку діяльність доцільно супроводжувати мовленням, активізуючи його плануючу функцію.

Важливо час від часу, враховуючи дорослішання малюка, поповнювати його бібліотеку новими книжками, які стимулюють бажання переповісти епізоди знайомих казок, невеликі вірші, прокоментувати ілюстрації.

Поради батькам

5 шляхів до серця дитини

Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг, але i нас - дорослих - також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гipше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття i любов на зрозумілій їй мові.

Чи вмієте ви говорити на мові любові?

Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. I якщо батьки знають цю «мову», дитина краще зрозуміє їx.

Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов - це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю i щедрою людиною.

Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

Впевненість у любові оточуючих.

Коли дитина впевнена у любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. 3 цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими зустрічається. Ця впевненість для нього - як бензобак для автомобіля! Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце. Як цього досягти? Звичайно, любов'ю. Проявляти саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини, знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.

Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не виставляє. Безумовна любов - це найвища форма любові! Адже ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як  вона поводить себе. Ми всі це розуміємо, але іноді не відаємо собі звіту в тому, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати. Батьки люблять дитину, але з поправкою: вона повинна добре навчатися i гарно себе поводити. I лише у цьому випадку вона отримує подарунки, привілеї та схвалення. Звичайно, ми повинні навчати i виховувати дитину.

Але спочатку необхідно наповнити серце дитини впевненістю у нашій безумовній любові! I робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді у дитини не виникає страху, провини, вона буде відчувати, що потрібна. Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо дитину, навіть якщо вона некрасива i зірок з неба не дістає. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших надій. I найважче - ми любимо її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини ми виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину i показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не найкраща.

Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:

1. Перед нами діти.

2. Вони поводять себе як діти.

3. Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.

4. Якщо ми виконуємо свої  батьківські обов'язки i любимо дітей, незважаючи на їx витівки, вони, подорослішавши, виправляються.

5. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони гублять впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить, не можуть контролювати їx, поводитись більш зріло.

6. Якщо перш, ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їx бачити, вони стануть невпевненими у собі: «скільки не намагайся - вимоги надто високі». А в результаті - невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та озлобленість.

7. Якщо ми любимо їx, не дивлячись ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.

Найголовніше - ЛЮБИТИ!

Перші роки. Для немовляти молоко i ніжність - синоніми. Воно не розрізняють такі речі, як їжа та любов. Без їжі дитина не виживе, i без любові також. Якщо дитина не знає прихильності, вона помирає емоційно, вона не здатна жити повноцінним життям. Майже усі дослідження доводять, що емоційний фундамент закладається протягом перших півтора років. Особливо вагому роль тут відіграють взаємини дитини з матір'ю. Їжа, яка забезпечує майбутнє емоційне здоров'я, це:

• дотик;

• ласкаві слова;

• ніжна опіка.

Та дитина росте. Вчиться ходити, говорити, вона все більше усвідомлює себе як особистість. Вона відокремлює себе від інших - є вона, є інші. Вона, як i раніше, залежить від матері, але тепер розуміє, що вона i мама - це не одне й теж саме.

Дитина стає старшою i тепер може любити більш активно. Тепер вона не просто отримує любов, вона може на неї відповісти! Дитина ще не готова до самовіддачі. Вона по-дитячому егоїстична. Але протягом наступних років її здатність виражати любов зросте. I якщо дитина, як i раніше, відчуває любов старших, все частіше вона буде ділитися своєю.

Підлітковий вік. Перехідний вік сам по собі не загрозливий, але дитина, яка вступає в нього без впевненості у любові оточуючих, особливо вразлива. Вона не готова зустрітися з такою кількістю проблем. Діти, які не знали безумовної любові, самотужки привчаються давати любов «по бартеру» - в обмін на щось. Вони дорослішають, стають підлітками, в ідеалі оволодіваючи до того часу мистецтвом маніпулювання батьками. Доки такій дитині догоджають, вона мила й привітна, любить батьків, але як тільки щось не по її норову, вона перестає любити їх. У відповідь на це батьки, які також не вміють любити безумовно, позбавляють дитину любові взагалі. Погодьтеся - це порочне коло, у результаті якого підліток стає озлобленим i розчарованим.

Щоб дитина відчула вашу любов, ви повинні знайти особливий шлях до її серця i навчитися проявляти свою любов, виходячи з цього. Діти по-різному відчувають любов, але кожна дитина потребує її. Існує 5 способів (основних), якими діти виражають любов:

1)   дотик;

2)   слова заохочення;

3)   час;

4)   подарунки;

5)   допомога.

Якщо в сім’ї декілька дітей, то навряд мови їхньої любові співпадають. У дітей різні характери, i любов вони сприймають по-різному. 3 кожною дитиною необхідно говорити на її рідній мові любові. Але для того, щоб успішно впровадити даний шлях, нам необхідно ще раз підкреслити необхідність безумовної любові до дитини. I важливо пам'ятати, що до п'яти років у дитини неможливо встановити лише один шлях до його серця.

Дотик - один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так i для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу i сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно i м'яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини i частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені було б приємно, коли ти...». Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

Час - це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути наказаним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом - значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній сім’ї різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. I як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим власним уподобанням, а в першу чергу - своїй дитині.

Подарунок - це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами i кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу - це плата, якщо намагаєтеся підкупити її - хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо це одяг. Подарунки не обов'язково купувати. Їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір’ячка, горішок тощо. Головне - придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій, i дуже нелегких. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків - почути їx i відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять i сварять дитину, така допомога її не радує.

Допомагати дітям - не означає повністю обслуговувати їx. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх всьому, щоб i вони допомагали нам.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову» (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога), яка веде до серця дитини.

«Золоті правила виховання дитини в сім’ї»

1. Повага до індивідуальності дитини (врахування бажань, інтересів, потреб), її самостійності, допомога у пошуку шляхів виходу зі складних ситуацій;

2. Формування системи цінностей та збереження в сім’ї емоційного комфорту;

3. Підвищення психологічної освіти батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та вікових особливостей дитини;

4. Забезпечення тісного взаємозв’язку і взаємодії зі школою та іншими дитячими колективами. Лише дружні, відкриті стосунки ди-тини з батьками, взаємодопомога, турбота та увага забезпечать добрі відносини в сім’ї, бажаний результат виховання.

ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:

1. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, неврівноваженого — за плаксивість.

2. Під час їжі.

3.Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п’яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного.

«Як батькам спілкуватися з дитиною

в період адаптації до ДНЗ»

1 . У період адаптації дитини до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до її поведінки, настрою, самопочуття.

2. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, це зумовлює успіх протягом усього дня перебування дитини в садочку: будіть дитину лагідними словами, м’якими дотиками рук, поцілунками.

3. Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде також цікаво, як і дома, там багато хороших діток, нових іграшок…

4.Не погрожуйте дитині садочком як покаранням за гріхи та неслухняність.

5. Учіть дитину елементарних навичок самообслуговування: проситися на горщик, користуватися носовичком, мити руки, їсти.

6. Забезпечуйте єдність виховного процесу всіх членів сім’ї, говоріть дитині чітко, що можна робити, як це робити, а що не можна і чому. Тоді ваша дитина розумітиме, чого конкретного ви вимагаєте від неї.

7. Цікавтеся у вихователів, як ваша дитина грається, як спілкується з іншими дітками.

8. Обов’язково повідомляйте вихователів про звички вашої дитини, особливості здоров’я, поведінки, як лагідно називаєте вдома свою дитину.

9. Проконтролюйте, аби початок відвідування дитячого садочка не припав на епікризні періоди: 1 рік та 3 місяці, 1 рік 6 місяців, 1 рік 9 місяців, 2 роки 3 місяці, 2 роки 9 місяців,3 роки.

10. Тримайте тісний зв’язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміють прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнські подбають про неї.

Поради батькам щодо харчування

     Починайте з себе. Немає ліпшого способу сформувати або скорегувати звичку дитини, ніж демонструвати бажану модель харчової поведінки завдяки особистому прикладу. Пам”ятайте, що дитина повторює за батьками все, що бачить. Критичне мислення й усвідомлений підхід до харчування сформується протягом підліткового  віку, однак до цього часу дитина ризикує набути стійку залежність від солодкої, жирної або калорійної їжі.

          Дотримуйтеся режиму харчування. Дієтологи рекомендують розділяти прийоми їжі на 4-6 разів. Перерва під час прийому їжі для дитини не має перевищувати 4 години, бо в такому разі організм не отримує сигналу накопичувати поживні речовини «про запас» і ефективно витрачає енергію. На скільки суворим буде режим харчування залежить від індивідуальних особливостей дитини, її самопочуття і сімейних обставин. Проте надмірна увага до часу вживання їжі може призвести до додаткової стривоженості та занепокоєння, що негативно впливає на апетит й ефективність засвоєння їжі.

      Подавайте їжу в призначеному для цього місці. Зазвичай вживання їжі в домашніх умовах відбувається на кухні, де є стіл, стільці тощо. Однак у деяких родинах заведено накривати стіл у вітальні, при цьому користуватися столовим текстилем, вишуканим посудом і приборами. Також є сім”ї, які збираються поїсти у вітальні, але не заради естетики спільного прийому їжі, а щоб влаштуватися біля телевізора. Відповідно, від ставлення сім”ї до процесу прийому їжі й залежать харчові звички дитини.

    Урізноманітнюйте раціон дитини. Не кожна сім”я може придбати дорогі сорти м”яса та риби. Проте всі мають змогу чергувати продукти харчування, доступні для будь-якого сімейного бюджету: м”ясо куряче й яловиче, рибу хек і мерлузу, субпродукти і мідії або інші морепродукти. Відмовтеся часто готувати для дитини одну її улюблену страву, ліпше запропонуйте спробувати щось нове. Завдяки цьому в дитини формуватиметься смакова цікавість. Також варто обговорювати структуру страви, її консистенцію, колір, аромат, історію та географію поширення. Усе це разом із вживанням їжі розширить словниковий запас і ерудицію дитини.

    Подавайте страви та сервіруйте стіл естетично. Привабливо прикрашена ароматна страва в десятки разів інтенсивніше стимулює зони головного мозку, що активують механізм травлення. Оригінальність подачі може вмотивувати дитину спробувати новий продукт. Надалі дозволяйте їй брати участь в оформленні страв, адже це поліпшує естетичний смак і є виявом турботи про тих, для кого готують їжу.

      Надайте дитині можливість самій визначати улюблені страви. Часто дитина змушена дотримуватися харчових звичок батьків і не має вибору. Наприклад, можливо їй і смакувала б гречана каша, але тато демонструє до цієї страви відверту відразу. Навряд чи після негативного коментаря дитина поставиться до каші неупереджено. Тому варто надавати дитині можливість самостійно робити вибір, прислухатися до власних уподобань. Вона має відчувати, що її думку та бажання враховують. У такому разі дитина почне поважати та сприймати вподобання інших людей, відстоювати власні погляди. Пропозицію вибору слід формулювати на основі додаткової альтернативи, коли основна страва є незмінною. Наприклад, кисломолочний сир – основна страва, а дитина отримує можливість обрати ягоди або фрукти, які до нього додадуть.

                Не перегодовуйте дитину. Кладіть на тарілку невелику порцію їжі. Якщо дитина відчуває, що ще голодна, вона попросить добавку. Так вона навчиться самостійно визначати міру ситості. Якщо ж на тарілці залишається їжа, а дитина відмовляється доїсти, то не варто змушувати її. Навіть якщо запасу з”їдених продуктів не вистачить для тривалого забезпечення ситості, ліпше дитині дозволити самостійно регулювати цей процес. Зрештою вона набуде досвіду ефективного накопичення необхідної кількості енергії. Такий стиль харчового виховання вимагає відсутності вдома печива і цукерок, якими дитина може швидко поповнити запас калорій.

              Не робіть із їжі винагороду. «Солодкі» заохочення можуть стати одним із каменів спотикання на шляху до формування здорових харчових звичок. Дитина має отримувати солодощі разом з іншими стравами як невід”ємну частину свого раціону, а не як нагороду за особливі заслуги чи для відволікання від пустощів. Демонструйте дитині шанобливе ставлення до їжі і до тих, хто її приготував, однак не створюйте культ їжі.

       Обговорюйте корисні та шкідливі властивості продуктів харчування. Дитина вивчає навколишній світ через спілкування з батьками. Якщо у неї є можливість ставити запитання, чути відповіді і роздуми авторитетних дорослих, якщо дорослі стимулюють формування її власного критичного ставлення до різних питань і тем, то на дитину не вплине ні «бомбування» рекламою, ні маніпуляції маркетингових технологій.

      Формуйте адекватну харчову поведінку дитини методом гри. Для цього підходить формат рольової гри, зокрема «В кухаря» або «В кафе», а також продуктивні види діяльності (малювання, ліплення тощо); тематичні інтерактивні бесіди з переглядом фото- і відеоматеріалів.

      Хваліть дитину. Не забувайте заохочувати дитину похвалою навіть за незвичне поліпшення її харчової поведінки. Підбадьорливе слово, на відміну від солодкої цукерки, потішить і зігріє душу дитини, при цьому збереже її тіло здоровим.